Проблеми місцевого самоврядування полягають не лише в перерозподі­лі повноважень, коштів. Міський голова Нікополя Сергій СТАРУН пе­реконаний: зараз слід зупинитися і вголос сказати одне одному, чого ми хочемо — від мерів, депутатів, громади

– Коли ми починали формувати місцеве са­моуправління, то не зовсім правильно розуміли

свою роль і своє призначення, — вважає Сергій Володимирович. — Багато хто йшов у мерію, в місцеву раду, заради того, аби "царювати". Але ж такого не може бути: немає тепер ніякого "царювання", і нам у жодному разі не слід втру­чатися в справи бізнесу, досить знайти з ним способи співіснування, щоб підприємці теж бу­ли соціально відповідальними.

Водночас чи не найголовнішою, на думку мера, є необхідність зламати старий радянський стереотип щодо так званих містоутворюючих підприємств. Зараз таких практично немає. Ско­ріше можна говорити про бюджетоутворюючі структури. Скажімо, в нас фінансова доля в міському бюджеті відомого феросплавного за­воду значно знизилася, і тепер його слід вважа­ти не головним "фігурантом", а щонайбільше — рівним. Значить, як із рівним "фігурантом", слід вибудовувати щодо нього й певну модель пове­дінки. Є ще один фігурант — це малий і серед­ній бізнес. Але тут, на переконання Сергія Старуна, все значно простіше: малому бізнесові го­ловне — не заважати!

Третя сторона діяльності мерії — забезпе­чення життєдіяльності міста. Тут, здається, теж усе зрозуміло: дороги, освітлення, житло. Утім, із житлом якраз і є проблеми, бо дуже багато його лишається в комунальній власності. Це аб­солютний, на переконання мера, анахронізм, бо неможливо створити острівець персонального комфорту в будинку, що належить місту, тут має бути конкретний власник — або фізична особа, або об'єднання співвласників.

 ПРО ПОПУЛЯРНІСТЬ І НЕПРИЙНЯТНІ ІДЕЇ

– Ми скрипимо, але наполегливо йдемо об­раним, досить непростим шляхом, — зазначає мер. — Все залежить від позиції, на якій вирі­ шив лишитися той чи інший управлінець, полі­тик. Один обирає популярність, йому хочеться за будь-яку   ціну лишитися   при   владі.   Інший прийме дуже непросте рішення і робитиме те, що, можливо, буде сприйнятим і ефективним завтра чи й післязавтра.

Зі стратегічної точки зору особливих ново­введень у Нікополі немає: намічено покращити якість доріг, освітити вулиці на околицях міста (аж до останнього провулка), покращити якість води і радикально реформувати систему опа­лення.

Правда, будь-які програми будуть залишати­ся маложиттєвими без кардинальної перебудо­ви системи самоуправління. Вже зараз експерти одностайно сходяться на тому, що система са­моуправління — єдина державна інституція, яка діє в Україні. Якщо зважити на те, підкреслює Сергій Старун, що протягом останніх років са­моуправління в державі планомірно повертало­ся до якихось прадавніх форм, стійкості наших державних утворень можна лише дивуватися.

– Із "соціалкою" зараз є одна, дуже велика проблема. Полягає вона в неконституційності наших бюджетів попередніх років. Адже дохо­дить до абсурду. Є закони, що чітко вказують, які суми повинні бути виділені тій чи іншій кате­горії громадян. Наприклад, Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" передбачає виплати мамам, які піклуються про немовлят до 3-х років, у розмірі мінімального прожиткового мінімуму. Але Закон України "Про державний бюджет на 2007 рік" призупиняє норму вищевказаного Закону і в такому разі виплати станов­лять лише 130 грн. Конституційний суд України визнав все це порушенням. І ось вже до нашо­го управління праці та соціального захисту на­селення надійшло 600 заяв, які просто перерос­ли у напрям бізнесу для адвокатів для надання до суду позовних заяв.

Я більше скажу: на прийняті рішення суду для відшкодування цих сум 29 грудня минулого року Державна виконавча служба заблокувала всі рахунки міського управління праці та соці­ального захисту населення. Одним словом, проблема урядового рівня лягла на плечі місь­кої влади. Органи місцевого самоврядування фактично стали заручниками порушення закону при прийнятті державного бюджету.

– Тільки лінивий не писав про те, як Ніко­поль мав замерзнути цієї зими. Але ж не за­мерз, і жодних передумов для такого замерзан­ня не було. Так, були проблеми з підписанням договору з ДП "Газ України" і одержанням лі­мітів на газ. Але й тут проблеми нам створила обласна комісія. До речі, коли у листопаді ми увімкнули опалення, за один тиждень на "гаря­чу лінію" мерії надійшло 99 дзвінків, з них 77 – із запитанням: навіщо подали тепло, коли на ву­лиці плюсова температура? Головне, що всі ко­мунальні будинки підписали акти про готовність до опалювального сезону, так ми навіть ОСББ попросили підписати такі акт.

Зараз у нас лишилася одна велика пробле­ма — затримки з проплатами за тепло та інші послуги. Боремося — відключаємо будинки від опалення (таких небагато, але є). У нас ство­рено спеціальну базу даних. Тож коли хтось із мешканців іде до мерії, він має одержати ма­ленький талончик із розрахункового центру. Коли, скажімо, приходять до мене на прийом і вимагають полагодити дах, я прошу цей та­лончик і обіцяю полагодити все, але після сплати комунальних послуг, якщо є заборгова­ність.

Тетяна ОБИДЕННА,

заступник міського голови з економічних та фінансових питань:

– Ситуація досить складна. На великих під­приємствах (а їх у нас близько 10) частково згорнуто виробництво, тому з'явилося   велике недонадходження коштів до міського бюджету. Причому біда не тільки у світовій кризі, яка вплинула на наповнення бюджету. Справа в то­ му, що в країні не вироблено загальних соціаль­них стандартів для утримання бюджетної сфе­ри. Так, місцевому самоврядуванню делеговано певні повноваження, але законодавство чітко не фіксує, якою ж повинна бути соціальна сфе­ра, а тільки ускладнює процес реорганізації бюджетних установ. А це призводить до того, що ми на соціальну сферу витрачаємо більше, ніж нам розраховує держава. І це велика проб­ лема.

Так, недавно нам "подарували" психоневро­логічний диспансер, який мала б утримувати об­ласть, у зв'язку з чим на сьогоднішній день ми з міського бюджету, нічого не будуючи і не ре­монтуючи, виділяємо додаткові чотири мільйони гривень на його утримання.

Безумовно, наше місто вельми перспектив­не. У нас дуже багато кваліфікованих робітни­ків, які не поїхали з Нікополя. Тож нехай би держава підтримала такі багаті і перспективні галузі, які дають відчутний прибуток. Тим біль­ше, що наші працівники вірять: труднощі ми­нуться, підприємства вистоять, місто знову роз­виватиметься.